У Франції поряд з місцевим самоврядуванням, позначається терміном «decentralisation» - децентралізація, існують і органи управління, що призначаються центральною владою - префекти, супрефекти.

Існуючі моделі місцевого самоврядування відрізняються великою різноманітністю. Французька або континентальна модель характеризується включеністю місцевого самоврядування в ієрархічну систему державної влади, підпорядкованістю вищих органів, які прямо контролюють їх діяльність. Автономність забезпечується передачею повноважень з боку центральних органів держави. Самостійність у визначенні структури органів місцевого самоврядування - елемент, властивий американської моделі. Поширеним типом місцевого самоврядування є англосаксонський. Його основна ознака - відсутність на місцях повноважних представників центрального уряду, що опікає виборні муніципальні органи, що діють самостійно. Тут відсутнє пряме підпорядкування вищестоящим органам; контроль ведеться опосередковано через міністерства і суд, а на місцях немає уповноважених центрального уряду.

Для сучасної російської моделі місцевого самоврядування характерне змішання поселенської та територіального ознак при формуванні його органів, а також відмова від їх структурної уніфікації з органами державної влади. Ці відмінності від зарубіжних аналогів враховують численність і різноманітність російських просторів, на яких проживають народи з неоднаковими рівнями господарського і соціального розвитку, життєвого устрою, релігійних та національних традицій. Не випадково ці виняткові особливості виявлялися в імператорської Росії в тому, що в ній існувало 26 систем місцевого самоврядування.

У теорії муніципального права історично склалися три основні концепції організації місцевого самоврядування - «вільної громади», «державна» і «суспільна».

Спочатку виникла теорія вільної громади, розроблена німецькими вченими XIX ст. (Гнейст, Штейн, Лабанд), запозиченими ідеї бельгійського та французького права. Спираючись на природне право, ця теорія доводила, що право громади завідувати своїми справами має невідчужуваним характер, так само як права і свободи людини, бо громада історично виникає раніше держави, яка має визнавати свободу общинного управління. Для цієї теорії характерні ідеї невідчужуваності, недоторканності прав громади; обгрунтовується необхідність обмеження втручання держави в її справи. Вразливим становищем було положення про визнання природного характеру та невідчужуваності прав великих територіальних самоврядних одиниць, встановлених державою. Теорію «вільної громади» змінює суспільна теорія самоврядування, яка також виходила з протиставлення держави і суспільства, громадських інтересів - державним, залишаючи кожному з них окрему сферу діяльності. Місцевому самоврядуванню відводилася недержавна, переважно господарська діяльність. Але практика виявилася складніше, тому що органи самоврядування виконували не лише приватно-правові, а й публічні функції, властиві державним органам. На цій основі отримує розвиток державна теорія самоврядування (основоположники - Лоренц Штейн і Рудольф Гнейст). Відповідно до їхніх поглядів місцеве самоврядування - це одна з форм організації державного управління на місцях, яке здійснюється не урядом, а органами місцевого співтовариства, наділяється повноваженнями держави. Що виявилися згодом протиріччя призвели до розбіжностей у рамках державної теорії по двох напрямах: політичному (Гнейст) та юридичному (Штейн).

Прихильники політичного напрямку, спираючись на англійську досвід, вважали, що самоврядування може бути тільки там, де керівні функції виконуються безоплатно почесними людьми з-поміж місцевого населення. Більшість же розділяло юридичний напрям, згідно з яким самостійність місцевого самоврядування в тому, що його органи є не власне державними, а виконують окремі функції державного управління.