У радянський період досвід місцевого самоврядування царської Росії виявився незатребуваним. Ідея муніципалізації відкидалася як буржуазна, не прийнятна для соціалістичної держави, влада якого будувалася за принципом демократичного централізму. До неї звернулися в середині 1980-х рр.., Що було пов'язане з «перебудовою» державного управління, в тому числі і з реформуванням системи місцевих рад. Історичний екскурс ж свідчить, що Росія не знала комунального руху, подібного до західноєвропейського, а процес формування місцевого самоврядування носить багато в чому імпровізаційний характер.

У російському державознавстві питання муніципального управління були предметом дослідження дореволюційних юристів і діячів громадського міського та земського рухів. На даний період відтворення вітчизняного самоврядування місцевих спільнот відносини, що виникають у процесі його здійснення, підпадають під регулювання муніципального права, що є комплексною галуззю державного (конституційного) права. Сферою такого регулювання охоплюються відносини з реалізації органами місцевого самоврядування, по-перше, «власних» повноважень, тобто тих, які їм необхідні для самостійного вирішення питань місцевого життя, і, по-друге, - окремих державних повноважень, якими вони можуть наділятися законом, або делегованих органами державної влади.

Концепція місцевого самоврядування, що використовується в різних країнах, має подібне смисловий зміст. В Англії в залежності від рівня місцевої влади вживаються терміни «self-government» - самоврядування, «local government» - місцеве управління, «self-administration» - місцева адміністрація. У Німеччині використовується термін «selbstverwaltung» - самостійне управління. У ряді країн (Італія, Бельгія), де органи місцевого самоврядування іменуються комунами, вживається термін «комунальне управління».